Стаття "Виховання на краєзнавчому матеріалі"  

       Тема: узагальнення власного досвіду з патріотичного та громадянського виховання на основі краєзнавчого матеріалу через уроки української мови та літератури й позакласну роботу.

        

        Основна ідея: презентуючи власний досвід, допомогти колегам знайти нові шляхи й засоби формування в учнів високої  національної свідомості.

        Актуальність теми. Акцентування уваги на краєзнавчому матеріалі як складової національного виховання школярів у позакласній роботі та роботі на уроках української мови й літератури.

 

Виховання на краєзнавчому матеріалі

     Серед виховних напрямів сьогодні найбільш актуальними виступають патріотичне та громадянське виховання. Ці напрями відповідають викликам сучасності й закладають підвалини для формування свідомості підростаючого покоління. Сплеск інтересу до історії, культури, релігії, традицій, звичаїв українського народу й новий погляд на це все на тлі інтеграційних процесів, які проходять в Україні, європоцентричності, пробудженні громадської ініціативи розбудив патріотичні почуття молодого покоління.

     Національне минуле служить нам ніби для перевірки того, хто ми є насправді. Величне минуле нашого народу якраз і стане потужним джерелом, могутнім підґрунтям виховання дітей та молоді. Зараз школа для кожної дитини – осередок становлення громадянина-патріота України, готового самовіддано розбудовувати країну як суверенну, незалежну, демократичну, правову, соціальну державу. Доля Вітчизни сьогодні залежить і від тих, хто сидить за шкільними партами, і від тих, хто самовіддано працює на її благо, залежить від національної свідомості всіх її громадян. Саме тому національно-патріотичне виховання займає провідне місце в навчально-виховному процесі. Творчий учитель шукає нові шляхи й засоби формування в учнів високої національної свідомості. Найбільш вдалим, на мою думку, є акцентування на краєзнавчому матеріалі як складової національного виховання школярів. Відомо, що патріотизм починається з любові до батьківської хати, до сім’ї, родини, до рідної мови. Ця любов формує поняття «малої батьківщини». І тільки пізніше приходить усвідомлення себе сином чи донькою великої Батьківщини – України, гордості за її славне минуле і розуміння того, що треба працювати для її майбутнього.

     Шкільний вік вважається найбільш сприятливим для естетичного, культурно-історичного розвитку. Дитина відкриває для себе світ. Щоб глибше ознайомити учнів із культурою українців Слобожанщини, збираю з ними до класу-музею «Оберіг» етнографічний матеріал. Виконуючи цю роботу, школярі звертають увагу на вивчення українського побуту: старовинні речі, їхнє призначення, забуті і рідко вживані українські слова, давні народні пісні, колискові, замовляння, пестлинки, дитячі ігри, народні забобони, скоромовки, символіку народних свят, прабабусині старовинні рецепти. Учні з’ясовують наявність у сім’ях переданого в спадок старовинного одягу, предметів природно-прикладного мистецтва. Цікавляться збирачі старовини й ремеслами.

     Учителі школи, батьки та мудрі бабусі дають усім охочим майстер-класи: плетення із соломи та бісеру, глиняна іграшка, дерев’яна іграшка, витинанка, писанка, вишивка. Навчають дівчаток робити солом’яні й кукурудзяні ляльки, ляльки-мотанки. Ці уроки допомагають молодим відчути гармонію світу в українській традиції, а дорослим довідатися про альтернативні методики виховання, які позбавлять дітей шкідливих впливів сьогодення.

     В усіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї батьків, карається людьми й Богом. Як бачимо, не вчити своїх дітей звичаїв – це великий гріх. Ми, українці, дуже давня нація, і свою духовну культуру наші пращури почали творити далеко до християнського періоду в Україні. Володимир Великий тільки додав християнську культуру до рідної, батьківської. Староукраїнські традиції ввійшли в кров і плоть наших звичаїв. Яке Різдво без куті, Великдень – без писанки, Свята Трійця – без клечання? На свято Купала дізнаємося про свого судженого, на Введення закликаємо щастя на майбутній рік, на Катерини кличемо долю, а на Андрія дівчата ворожать, коли й куди вийдуть заміж.

     У давнину кожен вважав найголовнішим обов’язком знати імена своїх предків, принаймні до сьомого коліна. Той, хто легковажно ставився до цього, зазнавав морального осуду. Раніше прості люди не мали змоги замовляти родовідні дерева. У час комп’ютерних технологій це стало доступним для всіх. Педагогу потрібно тільки розбудити в дітей бажання вивчати свою генеалогію.

     Завдяки вихованню в народних традиціях, молоде покоління починає усвідомлювати себе синами й доньками своєї святої землі, свого мудрого, наділеного найвартіснішими чеснотами великого народу. Молодь єднає рідна земля, історія, мова, прадавні благородні звичаї. Вихованій на народних традиціях людині вже важко буде шукати щастя під чужими небесами. У її душі завжди знайдеться місце святому. Відірвавшись від рідного, вона подумки линутиме до милої серцю сторони.

     Як учитель, класний керівник тісно співпрацюю з міським краєзнавчим музеєм. Ця співпраця дала можливість створити особливе культурне середовище, яке транслює знання та культурні цінності. Для школярів – це середовище естетичної творчості, культурного обміну й спілкування. Радо зустрічають моїх учнів працівники міського музею. П’ятикласники, пізнаючи культуру українців, мають можливість пограти тут у народні ігри. Простір кожної зали музею сприяє такому залученню маленьких відвідувачів до світу культурного спадку. До вподоби їм давні дитячі ігри «Кривий танок», «Нещасний ополоник», «Заплести косу», «Шапка». Отже, діти приходять сюди як і заради задоволення, так і для набуття знань, не відділяючи обидва аспекти один від одного.

    У місті багато творчих людей, зустріч з якими дає емоційну наснагу на довгий час, прагнення сягнути вершин людської гідності та людяності. Мої вихованці є прихильниками мистецтва багатьох із них. Свої барвисті рушники виставляла на огляд у музеї Шочина Людмила, майстриня із великим смаком. Зачаровані її самобутнім світосприйманням, діти в класі відкрили галерею своєї майстерності.

     Старшокласники, працюючи з науково-дослідницькими роботами, отримують консультації в музейних спеціалістів.

    Співпраця з міським краєзнавчим музеєм приносить певні плоди. У школярів розвивається асоціативна уява, образне мислення, культурологічна свідомість, здібності до самостійного міркування, творчої діяльності й самоаналізу.

     Дуже подобаються  учням екскурсії, але до них я готую їх заздалегідь. Попередня підготовка аудиторії до сприйняття музейного матеріалу робить якіснішим сам процес пізнання. Сьогодні готуємося до виставки поробок у вигляді Янголів «На крилах» у міському краєзнавчому музеї. Ця виставка є підтримкою дітей Донбасу небайдужими людьми всієї України, зокрема й наймолодшими її мешканцями. Мої вихованці теж принесуть Янголів, зроблених власними руками, адже Лисичанськ – це Україна.  Діти визволеного міста усвідомлюють себе частинкою українського народу й мріють про стабільність у державі. Дорослі мають проявити мудрість: вона приведе до надійного спокою.

     Виховуючи молоде покоління на краєзнавчому матеріалі, формую в нього найвищі й найблагородніші людські якості, серед яких – любов до Батьківщини, почуття вічної правди й краси народу. Виховую спадкоємців глибокої та мудрої нації.

    

          Пивоварова Тетяна Василівна, учитель української мови та літератури, учитель – методист.

КЗ «Лисичанська спеціалізована школа I-III ступенів № 8 Лисичанської міської ради Луганської області»